[SpiritEagle]

Нарешті настали теплі дні. Настрій абсолютно апатичний. Втомився від усього.

Я дуже невдоволеній ситуацією у своєму житті. Кожен робочий день я ходжу на роботу, після чого приходжу до дому, готую їсти собі і мамі, власне їм і лягаю спати. Кожен віхідниій день я дпросинаюсь дуже пізно, їм, дивлюсь якесь кіно. А кожну неділю їзджу до хворої бабусі.

Мені 23 роки. Я майже нічого не досяг у цей вік - у мене є робота, але я не так вже й багато там заробляю. Більше за багатьох, але не так багато, як хотів би. У мене немає дівчини - у мене ніяк не вистачає часу на те, абі займатись пошуком дівчини. Якщо сидіти жопою за комп’ютером, то дівчина не зїявиться, авжеж...

Учора я згадав одну п’яну розмову, що відбулася в офісі між мною, одним QA'ем та одним кодером. Ми розмоваляли, як то кажуть, "за життя". Один з них розказав, что вже декілька років живе з дівчиною окремо від мами. Дуже хоче сина, але поки не має на це грошей, проте вони скоро певно будуть. Тоді я просто взяв ці слова як їжу для роздумів.

Вчора я думав над цим усим ще раз... І дійшов до висновку, що жодна людина не може вважати себе дорослою - не важливо, у котрому віці - 20, 25, 45 років - поки вона не поживе окремим, власним, своїм життям від батьків. Допоки вона не будет вважати своєю домівкою не ту хату, де вона народилася і виросла, а ту, що вона знімає або купила. Допоки не надійдя розуміння, що ти сам за себе, твої батьки більше не допомога тобі, навпаки, можливо, їм потрібна буде допомога від тебе. Оттоді тільки й надійде розуміння, що ти - дорослий.

Самостійне життя з розрахунком тільки на свої сили - це на мою думку той досвід, що є конче необхідним кожній людині.

@темы: О жизни, О себе

Comments

[Sartex]

Лойсо_Пондохва
Я сменил 3 места жительства, но я вообще не привыкаю к стенам. Другой вопрос что состав проживающих во всех этих квартирах был практически один и тот же.